Дудченко Анатолій Анатолійович

Анатолій Анатолійович Дудченко (позивний «Учитель»; 13 жовтня 1973, с. Онішки Оржицького району Полтавської області — 16 червня 2023, під Вугледаром Волноваського району Донецької області) — педагог, солдат ЗСУ (розвідник зенітного артилерійського взводу мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців), учасник Російсько-української війни. Випускник Кременчуцького педагогічного училища ім. А. С. Макаренка 1992 року.

Життєпис

Анатолій Дудченко народився 13 жовтня 1973 року в селі Онішки Оржицького району Полтавської області (зараз — Лубенський район) у родині Анатолія Федоровича й Надії Іванівни Дудченків. Був третьої дитиною в родині після брата Володимира й сестри Ольги. У 1980–1988 роках навчався в Онішківської восьмирічній школі, де був учасником драматичного гуртка.

У 1988 році вступив до Кременчуцького педагогічного училища, яке закінчив 1992 року, отримавши кваліфікацію вчителя початкових класів та організатора роботи з дитячими організаціями. Під час навчання в училищі був учасником ансамблю «Барви».

Шаблон:Цитата

Після закінчення училища Анатолій повернувся в рідне село. Працював учителем молодших класів у трьох школах (дві з яких, на жаль, уже закрили). У 1992–1996 роках працював учителем початкових класів у Маяківському комплексі школа-сад Оржицького району (з перервою на навчання в Ніжинському державному педагогічному інституті імені М. В. Гоголя в 1993–1995). Із 1996 до 2010 року був завідувачем Маяківської початкової школи (до самої її ліквідації). У 2010–2013 роках працював керівником гуртка технічної творчості Оржицького будинку дитячої та юнацької творчості. У 2013–2020 роках — учитель початкових класів Золотухівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Оржицької районної ради (знов-таки до самої ліквідації школи). Щоденно велосипедом чи пішки долав 15 км дороги до школи.

Із 1 вересня 2020 року вчителював у Оржицькій ЗОШ І–ІІІ ступенів імені І. Я. Франка. Для своїх учнів та учениць Анатолій Анатолійович був не просто вчителем, а й другим батьком та хорошим другом. Він навчав дітей людяності, доброті, повазі. Його випускники й через багато років згадують свого першого вчителя з теплотою. У вільний час любив рибалити.

26 лютого 2022 року Анатолій Дудченко був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України, служив у роті охорони Четвертого відділення Лубенського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 17 лютого 2023 року був призваний до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців (в/ч А2167) й зарахований на посаду розвідника зенітного артилерійського взводу мотопіхотного батальйону.

Анатолій Дудченко був справжнім патріотом. Він казав: «Хто, як не я, там гинуть молоді хлопці...»

Загинув Анатолій Дудченко 16 червня 2023 року під час штурмових дій в районі міста Вугледар на Донеччині, отримавши смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу. Йому було 49 років. У героя залишились любляча дружина, мати, два сини, один з яких навчався саме в його класі, та маленька онучка, яка так чекала на дідуся, яку він ще хотів навчати...

Поховали бійця 20 червня в рідному селі.

Нагороди та вшанування пам’яті

Рішенням двадцять восьмої сесії Оржицької селищної ради восьмого скликання від 19 липня 2023 року № 26 вулиця Гагаріна в селі Онішки, на якій жив Анатолій Дудченко, перейменована на його честь.

Указом Президента України № 673/2023 від 29 вересня 2023 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Анатолій Анатолійович Дудченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

5 квітня 2024 року в Музеї історії Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії відбувся захід вшанування пам’яті Анатолія Дудченка, а на Алеї пам’яті було висаджено клен на його честь.

Зі спогадів

Шаблон:Цитата

За словами побратимів, він був сміливим, не відступав ні на крок, виконував сумлінно всі накази, був доброю, чуйною людиною, бувши оптимістом, завжди намагався підбадьорити хлопців, піднімати їхній бойовий дух.