Брацюн Харитон Тихонович

Брацюн Харитон Тихонович (1954)

Харитон Тихонович Брацюн (28 вересня 1913, с. Бубнівщина Полтавської губернії (зараз — Прилуцький район Чернігівської області) — після 2001, Лохвиця (?)) — викладач малювання й каліграфії Лохвицької педагогічної школи (пізніше — педагогічного училища) у 1930-х–1960-х роках.

Зі спогадів

У своїх спогадах його згадують Сергій Олексійович Харсун (випускник 1951 року), Григорій Петрович Півторак (випускник 1954 року), Віра Дмитрівна Підяшенко (Мина) (випускниця 1954 року).

Зі спогадів випускника Лохвицького педагогічного училища 1951 року Сергія Олексійовича Харсуна:

«Харитон Тихонович Брацюн — викладач малювання і каліграфії. Неперевершений фахівець своєї справи. Справжній художник. Його картини прикрашали Лохвицький краєзнавчий музей. На уроках ніколи не сидів біля столу, а ходив між рядами парт і схвально відгукувався про роботу того чи іншого учня. Тих, хто виконав гірше, ніколи не картав, а давав поради, допомагав <…>

А те, що зробив для мене викладач малювання і каліграфії Харитон Тихонович Брацюн, не можу забути. До війни він навчався в художньому технікумі разом з відомим художником Михайлом Івановичем Хмельком, який за свої картини був удостоєний Державної і Сталінської премій. Усім відома картина «Тріумф Батьківщини-переможниці». У 1940 році так склались обставини, що Х. Т. Брацюн змушений був узяти академвідпустку і почав працювати викладачем малювання в Лохвицькому педучилищі. Робота сподобалась, і після війни він продовжив працювати там же. Харитон Тихонович — талановита людина. Його картини прикрашали Лохвицький музей, педучилище. А в Лохвицькому райкомі комсомолу висіла написана ним копія картини «Прийом до комсомолу». Всі ці картини були його подарунком.

На свята 1 Травня і Великої Жовтневої соціалістичної революції в містах і селах проводились демонстрації. Кожна організація намагалась якомога краще оформити колону. Тому ряд керівників звертались до Х. Т. Брацюна. Найбільші замовлення давали цегельний завод, повстяна фабрика, цукровий завод, радгосп ім. Мічуріна. За 2-3 тижні до свят з ранку до вечора трудився Харитон Тихонович. До цієї роботи з дозволу директора залучав студентів, які мали хист до малювання. Але обов’язково це були студенти, які залишились без батьків. Я теж був серед цих "художників". Ми ґрунтували стенди, малювали транспаранти. Серед нас був студент Ігор Прач, який мав неабиякі художні здібності.

З організаціями-наймачами складали договір, у який вносились прізвища Харитона Тихоновича та наші. По закінченню робіт представники організацій приходили з відомостями та видавали нам гроші. Левину долю роботи виконував наш учитель, але гроші отримували порівну. Наш дорогий учитель говорив, що нам гроші потрібніші, а в нього і в дружини є зарплата.

Ніколи не забуду випадок, який трапився на 3-му курсі на уроці каліграфії. Вчитель запропонував 4 рази написати слово "Сталінград". Харитон Тихонович проходить між рядами і висловлює вголос задоволення, хто каліграфічно пише і щось тихенько говорить тим, у кого гірше. Декому швидко пише "Сталінград" для зразка. Підійшов і до мене. Я вже почав писати четверте слово. Він подивився, вказав пальцем на третє слово й тихенько сказав: "Прочитай уважно". Мене вкинуло в жар. Я пропустив літеру "р", і було написано "Сталінгад". Вчитель забрав мій зошит, заховав у портфель, а мені приніс чистий зошит. Повернувся до столу і довго стояв, про щось роздумуючи. Потім дістав з портфеля два чисті зошити. Один дав Наташі Коломієць, а другий — Литвиненкові Степану, забравши їхні зошити. (Ці учні так гарно писали, як у прописі). Всім пояснив, що ці три зошити він буде показувати в інших групах як зразок. Я часто згадую Харитона Тихоновича і думаю: "Як би склалося моє життя, якби мій зошит потрапив до рук комусь іншому?"»

Зі спогадів випускника Лохвицького педагогічного училища 1954 року Григорія Петровича Півторака:

«Я особливо вдячний викладачам за уроки малювання, каліграфії, а також музики і співів. Уроки з цих предметів були раз на тиждень, але протягом усіх років навчання, і в підсумку вони дали нам непогану мистецьку освіту. Викладач каліграфії та малювання Х. Т. Брацюн, до речі, наш класний керівник, — це талановитий мистецтвознавець і художник, картинами якого цікавилися навіть деякі музеї. Крім того, він був і добрим методистом, умів навчити малювати навіть тих, хто не мав до малювання здібностей від природи, і розробив оригінальну методику викладання цього предмета в школі.

Тоді в V–VІ класах малювання було обов’язковим предметом, але через брак відповідних кадрів викладали його переважно випадкові люди без фахової підготовки. Їхні уроки були малоефективні: учні малювали хто що хотів і хто як умів, а вчитель лише пасивно спостерігав за ними. Завдання ж було зовсім інше: учити дітей малювати, особливо з натури, уміти правильно працювати з олівцем та акварельними фарбами, розвивати творчу уяву і т. ін. Зрозуміло, що всі ці вміння мусить мати насамперед сам учитель. Я не сумніваюся, що всі наші випускники вміли. Про це свідчить і цікавий експеримент, до якого щороку вдавався Х. Т. Брацюн. На першому ж уроці малювання він пропонував першокурсникам щось намалювати олівцем на свій смак і вибір: посудину, будівлю, дерево, тварину, людину, фрукти або овочі і т. ін., зазначивши дату, своє ім’я та прізвище і номер групи. Наприкінці уроку Харитон Тихонович збирав усі малюнки й зберігав їх у себе всі 4 роки. На останньому уроці малювання він пропонував тепер уже четвертокурсникам знову намалювати те, що вони малювали на першому курсі, або щось на свій вибір. Слухачі цілий урок малювали, а наприкінці викладач роздавав їм перші малюнки й пропонував їх порівняти. Різниця вражала, а декого навіть приголомшувала. Проте всі слухачі не тільки навчилися малювати самі, а й уже знали, як навчати інших. Ці знання дуже знадобилися й мені в майбутній педагогічній праці.

Коли після закінчення Полтавського педінституту я дістав направлення "в розпорядження Київського облвно", його начальник Герой Радянського Союзу Т. М. Шашло, побачивши мій диплом з відзнакою, хотів призначити мене в Ірпінську восьмирічну дослідну школу Міністерства освіти УРСР учителем історії, української мови та літератури, але дещо завагався, бо для праці в такій школі слід було мати стаж не менше 5-ти років. Він поцікавився, чи зміг би я викладати ще й малювання. Моя ствердна відповідь остаточно розвіяла його сумніви, і він відразу ж підписав відповідний наказ.

Радий, що не підвів його. Інспектори, методисти, автори програм та експериментальних підручників, які постійно бували в школі, прихильно сприймали всі мої уроки, але уроки з малювання викликали навіть певний ажіотаж, і на базі нашої школи облвно організувало постійний обласний семінар із методики викладання цього предмета — тієї методики, яку я засвоїв у Лохвицькому педучилищі.

Заслуга Х. Т. Брацюна не тільки як методиста, а й як мистецтвознавця була ще й у тому, що він систематично, майже на кожному уроці ознайомлював нас з історією українського, російського та західноєвропейського образотворчого мистецтва. Він зібрав багату колекцію кольорових репродукцій картин найвідоміших художників, отже, міг не тільки наочно висвітлити життя і творчість кожного митця, але й розкрити особливості художніх напрямів різних епох».

Галерея

• 
  З колегами і студентами курсу 3-Б (1955)
• 
  З директором П. К. Бойком, викладачем математики В. І. Павленком та студентками на першотравневій демонстрації (1960-ті)

Див. також

• Викладачі

Джерела

• З минулого — у сьогодення... Кременчук, 2006. 145 с.
• Григорій Петрович Півторак: Біобібліографія до 75-річчя / Упорядник і автор біографічного нарису П. О. Селігей. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. 128 с.
• Книга спогадів випускників Кременчуцького педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка / упоряд. О. П. Сидоренкова, О. М. Кущ. Кременчук, 2019. 67 с.

Покликання

• Архів зображень